Кожна нація, кожен народ має свої звичаї, що виробилися протягом багатьох століть і освячені віками. У народі існує повір’я, що той, хто забув звичаї своїх батьків, карається людьми і Богом. І тільки вивчаючи і знаючи ці традиції, ми зможемо передавати культурну спадщину свого народу, набуту віками, нащадкам. І таким чином підтримувати козацький рід, якому, як відомо, «немає переводу».

    Український народ має безліч прекрасних і цікавих традицій та звичаїв, з якими постійно знайомлять учнів   у Новороздільській ЗШ І-ІІІ ступенів №3. 3 грудня 2015 року у шкільному музеї «Світлиця пам’яті»  було проведено свято «Скарби з бабусиної скрині» під керівництвом бібліотекаря Гранковської Ольги Володимирівни.

      Те, що ще століття тому кожна українська сільська дівчина замість сучасного гардеробу користувалась звичайною дерев’яною скринею, знають усі. Не важко також здогадатись і про те, що ж містилось у цій скрині.Ніби, на перший погляд, все просто і нічого цікавого. Але ми спробували перенестися в часі і  зазирнути одним оком, задля цікавості, у скриню .І побачили там справжні скарби. Адже недаремно жіноча скриня у типовій сільській хаті середини позаминулого століття була справжньою скарбницею, (від італійського «скиня», до речі , і значить «скарбниця»). Допомагали  розібрати вміст скрині учні 8-А класу Петришин Вероніка, Крилова Юля, Гудима Настя, Мацола Олександр і Мартинів Владислав. Вони розповіли, що скриня була частиною дівочого посагу: чим більша й красивіша скриня, тим багатша наречена. Дівчина, залишаючи батьківський дім, вивозила свою скриню до хати чоловіка, де користувалася нею все життя. Всередині скриня мала невеличкий, у вигляді прибитої до стінки коробочки, «прискринок» для зберігання дрібних цінних речей, прикрас, стрічок. Учні розказали про значення кожного елемента народного одягу у житті тогочасної людини, про захисну функцію не тільки від негоди ,але й від лихого ока,нещастя й хвороби.

    Діти дізналися про види рушників (покутні, утирачі, стирки), про те, чому треба носити намисто, про цілющу силу квіток у вінку, захисну функцію стрічок для волосся дівчини,  «берегиню вроди» - хустку, про чоботи-сап’янці.

     Давня українська традиція – протиставляти злу красу, саме це спонукало жінок і дівчат довгими зимовими вечорами вишивати, гаптувати одяг собі і своїм рідним, коханим, вкладаючи у вишиті узори найщиріші, найпотаємніші мрії і почуття. Адже вишивка (особливо на грудях) захищає душу людини від руйнування, занепаду, а, отже, умирання.

     Наприкінці заходу у глядачів була можливість порівняти старовинний український костюм із сучасним і дійти висновку, що в основному він майже не змінився.

     Завідувач музеєм Маланчук Любов Євгенівна докладно розповіла про те, як і якими засобами виготовляли тканину для пошиття одягу, продемонструвала знаряддя праці наших предків. На протязі заходу Крилова Юлія і Маланчук Оксана майстерно заспівали пісні про вишитий рушник, мамину сорочку і про те, що ми українці.

Учениця 8-А класу,

Петришин Вероніка