 Пам’ять – нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Багато сторінок у нашу історію вписано кривавим і чорним. Та особливо вражаючі сторінки, де смертельним шрифтом вкарбовано слова: голод, голодомор. Без болю не згадати страшні муки і переживання українського народу у 32-33 роках ХХ століття. Ще довго-довго з покоління в покоління будуть передавати батьки синам і дочкам, а ті своїм дітям спогади про тих, хто залишив земне життя у пекельних муках.
1933 рік. Найчорніший час в історії України. І до сьогодні боляче ступати стежками жахливої трагедії, яка сталася на благословенній землі квітучого українського краю. Ніде в світі не зафіксовано голоду, подібного тому, що випав тоді на долю однієї з найродючіших країн. Навесні 33-го в Україні помирало 25 тисяч людей щодня, 1000 - щогодини, 17- щохвилини. Всього жертвами голоду, за неповними даними, стало від 7 до 10 мільйонів чоловік, з них 3 мільйони - діти. Тому, для вшанування пам’яті жертв голодомору 1932-33рр., у Новороздільській школі І–ІІІ ст. №3 вже стало традицією проводити Тиждень пам’яті жертв голодомору, в рамках якого відбулися такі заходи: загальношкільна радіолінійка «Ті дні у пам’яті народній», яку підготували разом з класним керівником Ігнатовою І. Г. учні 8-А класу, виховні години у класах, виставка літератури «Земляни! Свічку запаліть за тих, що зникли в 33», яку оформила бібліотекар Гранковська О. В., акція «Незабудка пам’яті», де кожен учень, під керівництвом педагога-організатора Маланчук Л.Є., вшановуючи пам’ять жертв голодомору, прикріплював на панно карти України власноруч виготовлену символічну квітку-незабудку.
Вшанувати пам’ять невинних жертв – це той мінімум, який ми, сучасні українці, маємо зробити не стільки для мільйонів загиблих, а, скоріше, задля наших дітей, які повинні завжди пам’ятати про ті страшні часи й робити все, щоб подібне ніколи не повторилося.
Любов Маланчук,
педагог-організатор
Новороздільської ЗШ №3 |
